Розробки уроків для 5-7-х класів

Календарно-тематичне планування уроків з української мови та літератури на 2017-2018 н.р. (5-11 класи)

Стаття №18 з журналу «ДИВОСЛОВО» №05 (722) 2017 р.

Зрештою
зрештою, весна – це тотальна ніжність,
екстатично запійна, неконтрольована.
коли з інших – весело, а із себе – смішно,
коли непередавано легко,
кайфово, кльово.

коли небеса наді мною і в мені – тотожні,
та не передати фарбами, бо немає кольору.
коли хочеться бути в Парижі художником,
чи в Немирові, при церкві, сторожем і столяром.

коли хочеться любові, а її – навалом!
і все довкруж – для неї, чи її віщує.
коли тебе прощають і люблять, а тобі все мало,
коли до обіду не знаєш, де заночуєш.

коли світ тримається не на черепахах і китах,
а попервах – на пролісках, а затим – на рястові.
коли кожному стрічному кожна зустрічна – та,
і він її готовий аж до літа вкрасти.

коли кожнісінький рух – обережний і скупий,
і не тому, що економиш якісь там сили,
а боїшся наполохати цю весну, – якби
все довкола справдилось,
то було б красиво.

зрештою, весна – це не пам’ять, а надія
на те, що коли за руку мене в темряві береш ти,
щоразу прозріватиму, що лиш тебе хотів я, –
це кохання, зрештою.

Весняно
середина квітня, розпал весни, те´пло.
ти питаєшся, як мені тут без тебе?
а мені без тебе – весняно, читай – самотньо.
і чомусь найбільше – саме сьогодні.

он лелека тричі пролітав над моєю хатою.
згідно з прикметами – хата буде багатою:
вдосталь святкових наїдків, всілякі вина.
а все тому, що між небом і хатою міцна пуповина.

все дуже гаразд.
тільки ти далеко, – і лелека це знає.
тому він і прилітає до мене – не оминає.
он він – махає крилами і зникає за вербами.
а цю відстань між нами ми перетерпимо.

бо все тому, що між нами – тисяча і один вірш.
це через них – ти ж бачиш – ти віриш?
винні лишень слова, а ми тут ні при чім.
ну, хіба, що вночі… точно – вночі,
коли дивишся в стелю,
а бачиш пустелю.

але я їх напишу – один за одним – усі.
скажімо, в будні – по п’ять, у вихідні – по сім.
жартую, звичайно.
чи не жартую – хтозна.
зате із ними не так вже й тоскно.

і коли викотиться перша невагома сльозинка
на лице Великодня – срібна, благословенна, –
я проситиму: – Господи, буду слухняним сином,
тільки бережи цю жінку, – бо вона для мене.

Сергій ТАТЧИН

Інтернет-магазин АБАРІС Репетитори України