/-->
Стаття №17 з журналу «ДИВОСЛОВО» №05 (722) 2017 р.
Верни мені сади у хуртовині
Безсонних весен, переливах літ,
Де ми спивали неба очі сині
І птахами зривалися в політ.
Верни дощі, верни мої пречисті…
На п’яльцях днів так мало голубів, –
Клювали птиці зоряне намисто,
А ти – дощем долинуть не схотів.
Верни вітри, що будять на світанні,
Цілують роси, моляться зорі…
Там доля посміхалася востаннє:
Вершились наші долі угорі.
Верни сніги, верни мої полинні, –
Забудусь в них, як в заметілі літ…
Тонка печаль бринить на павутині,
Останнє листя замітає слід…
Неоніла ЯНІЦЬКА