Стаття №16 з журналу «ДИВОСЛОВО» №01 (718) 2017 р.
Сергій ТАТЧИН. Хоч раз
рожеві хмари труться об горіх
вони пливуть нізвідки – у нікуди
і їм кайфово й вільно угорі
навіщо їм якісь там десь там люди
навіщо їм ці клопоти внизу –
наївний я дурненька ти і решта
оцей непотріб – п’янки гульки сум –
який з собою вже не забереш ти
він так отут і лишиться мені
посеред хмар – на дні рожевих вікон
до передозу слів до скону днів
аж геть увесь – одному чоловіку
його не те щоб надмір – просто з ним
я вже не хочу з іншими дуріти
нехай вони і кращі та вони
вже не такі – коли перегорів ти
він перманентний – ніби і не він
та я у сумі – профі гуру дока
якщо я бачу церкву – буде дзвін
якщо я чую дзвін – настане спокій
я буду з ним як з другом – навіть ні
я передумав – буду з ним як з братом
його найбільше в східному вікні
вернись хоч раз – собі його забрати.