Стаття №14 з журналу «ДИВОСЛОВО» №01 (718) 2017 р.
МИРОСЛАВ ЛАЮК: «НЕ МОЖНА ТАК ЛЕГКО ВІДДАВАТИ СЛОВА»
Інтерв’ю Катерини ДЕВДЕРИ з Мирославом ЛАЮКОМ
Коли Роксана Харчук запропонувала мені підготувати кілька інтерв’ю із сучасними письменниками, аби представити вчителям нових авторів, ім’я Мирослава Лаюка було чи не першим, яке зринуло у свідомості. Можливо, тому, що його називають «зіркою сучасної української літератури» чи, перефразовуючи слова Є. Стасіневича, першим претендентом з молодих на негайне потрапляння до «української поетичної вищої ліги». Хоча більшою мірою тому, що читання поетичних книг «Осоте!» й «Метрофобія» стало для мене справді особливим досвідом, гарною зустріччю з літературою, що є мистецтвом, частиною культури й водночас неприрученою стихією.
Якби мені запропонували намалювати портрет Мирослава Лаюка, то в ньому обов’язково мав би бути легкий іронічний усміх і жартівливо-шибеницький погляд. Однак найголовніше і найпривабливіше, вочевидь, те, що за іронією й дотепністю криється глибина – глибина письма і мислення, яких так потребуємо сьогодні.