/-->
Стаття №13 з журналу «ДИВОСЛОВО» №12 (717) 2016 р.
ЛЕСЯ ВОРОНИНА: НАЙВАЖЛИВІШЕ ДЛЯ МЕНЕ,
ЩОБ ДИТИНА, ЯКА ПРОЧИТАЛА МОЮ КНИЖКУ,
СТАВАЛА ХОЧА Б ТРОХИ ДОБРІШОЮ Й РОЗУМНІШОЮ
Я пам’ятаю себе дуже рано. Наша завжди напівтемна кімната в «комуналці» на вулиці Толстого в Києві – цілий світ із дитячими таємницями, змовами й дружбами. Моє ліжко, відгороджене в кутку старими шафами, картина на стіні, на яку я могла дивитися годинами – жінка у старовинному одязі стоїть біля вікна й пильно щось роздивляється. Довгий час я була впевнена, що вона вибирає цілу (без «стрілки») капронову панчоху, бо так щоранку робила моя мама, збираючись на роботу. Через багато років з’ясувалося, що то була репродукція Вермеєра «Дівчина читає листа».