Стаття №7 з журналу «ДИВОСЛОВО» №11 (716) 2016 р.
МАЙЖЕ ДЕТЕКТИВНА ІСТОРІЯ
З ДІЛЯНКИ УКРАЇНСЬКОГО НАГОЛОШЕННЯ
Василь ЗАДОРОЖНИЙ, кандидат філологічних наук, м. Київ
Відразу зазначу своє нескромне бажання, щоб ця майже детективна історія стала ще й повчальною: щось на зразок притчі – який хосен від неї, якщо воно так не буде?
Не з якихось там амбіційних міркувань – зовсім ні. Річ у тім, що в різноманітних словниках сучасної української мови прикладів калічення української мови, подібних до того, про який говоритиму далі, є стільки, що найточніше їхню загальну кількість можна означити хіба що містким словом «безліч». Тож ідеться мені не про те, щоб застерегти читача від однієї-однісінької помилки, яку ось уже понад півстоліття накидають українському мовцеві словники сучасної української літературної мови, – ні, я хочу ще раз показати, що сучасна українська літературна мова стоїть перед дуже серйозними викликами, на які, як виглядає досі, ніхто й не збирається відповідати. Однак навряд чи відповіді на такі проблеми можна знайти у мовознавчій науці, адже природа їхня інша…