/-->
Стаття №16 з журналу «ДИВОСЛОВО» №10 (715) 2016 р.
Наталя ДЗЮБЕНКО-МЕЙС.
«Не говорила цьогоріч з птахами…»
Не говорила цьогоріч з птахами…
І враз – осіннє сяєво багать.
Над сірими промоклими дахами
Нараз побачу: он вони! Летять!
Над вежами, міськими ліхтарями
Гойдається пташиний тихохід,
Небесне братство зачиняє браму,
Далекий починаючи відліт.
Нависли хмари в хрестиках пташиних,
Напружився на овиді коршак.
Внизу вирують люди і машини,
Лиш дерева застигли: як же так?
І майже непомітна ця утрата,
Здається не змінився краєвид,
Одна лишень розрив-трава кошлата
Прорветься стрімко з пішохідних плит,
Щоб пагоном услід – з усього жалю…
Щоб попрощатись за єдину мить.
Вона також щось їм не розказала,
Уже запізно, а душа болить…