Стаття №9 з журналу «ДИВОСЛОВО» №10 (655) 2011 р.
Богдан ТИХОЛОЗ. Таємниця Франкової величі
(Секрети універсалізму)
«Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи з чужого голосу, але кожен, почувши ім’я Франка, сказати б, здіймає шапку <…>, — занотував із нагоди столітніх роковин письменника у своїй «Книзі спостережень» Євген Маланюк. — Тут діє якийсь «інстинкт величі», який у так званих масах є значно більш живий, аніж припускають демагоги»1. І справді: велич Франкова, ренесансний титанізм його виняткової творчої особистості — самоочевидний факт для кожного неупередженого погляду. Уже на своїх сучасників письменник справляв враження «великого астрального тіла, що гріє всю Україну, а світить далеко дальше»2. Із часової дистанції ця грандіозна постать не меншає, а навпаки, дедалі вивищується — і не дальшає, а дедалі ближчає до нашої сучасності. Та чи можемо з певністю сказати, що за 155 років, що минули од часу Франкових уродин, повністю збагнули сутність його творчого феномена, таємницю його, Франкової, величі?