Стаття №16 з журналу «ДИВОСЛОВО» №03 (708) 2016 р.
Григор ЛУЖНИЦЬКИЙ. Дитина
Мирончикові було сім літ. І того дня був у мамочки пан з коротенькими вусиками, блискучим цвікером1 і лакованими черевиками.
А Мирончикові було сумно.
Він дуже не любив того пана. І хоч цей пан брав його на коліна й носив на плечах – він його не любив. Йому надто стирчали вусики, а очі горіли. І Мирончик боявся його. Боявся за мамочку, бо мамочка завжди сідала близько цього пана й клала йому свої руки в його долоню. А його долоні були такі великі, що мамусині руки ховалися зовсім, і навіть блискучої обручки не було видно. І Мирончик боявся, йому було страшно й боязко – той пан міг взяти мамочку від нього й понести далеко-далеко, там, де мешкав самітний цар, що їв молодих жінок. Мирончикові завжди здавалося, що цей пан є слугою самотнього царя.
І йому було сумно.