Стаття №18 з журналу «ДИВОСЛОВО» №02 (731) 2018 р.
Не витримав бетон
Пульсує ту´га жилами, на шмаття рве аорту,
Сльозами болю й відчаю клекоче серця стук,
В снігу букет трояндами – бійцям аеропорту,
А в думах ритмом подиху шалених ГРАДів звук.
У небі, рванім кулями, відлуння свисту й тріску,
Туманом гніву лютого – в безодню полоса,
Під баштою нескорених – уламки обеліску,
І стеляться сніжинками в підніжжя небеса.
Тут все пропахло порохом, тут все полито кров’ю,
Вогнями честі й доблесті тут гартувалась сталь,
Тут атоми й молекули просякнуті любов’ю,
Тут сла´внем і молитвою оспівана печаль.
Колись сніги розвіються і стихне тиск аорти,
І суть нащадки вимолять з розстріляних грудей,
Та вічно нам лунатиме той спів з аеропорту,
Де чин творили Кіборги у образах Людей.
Вони постали каменем, як неприступна скеля,
На них залізом плавленим валились сотні тон,
Та їх кістки´ не тріснули – не витримала стеля,
Та дух їх не зламався – не витримав бетон!
Василь КОВТУН