Стаття №9 з журналу «ДИВОСЛОВО» №02 (719) 2017 р.
УРОКИ МИКОЛИ ЛУКАША
Телефонує мені з Харкова професор А. Кіндратенко, просвітянин, на рахунку якого чимало видань для дітей та дорослих. І, як це між нами водиться, майже з ходу дає завдання: «Як би ви переклали чайнворд?» – «Було б складно, – кажу, – якби ми з дитинства не грали в цю гру-головоломку. Ніякого ж чаю в ній нема, перекручене англійське чейн ворд – буквально ланцюжок слів. Кожне наступне слово у вервечці має починатися з тієї букви, якою закінчується попереднє, отже, це словопідхоп, а точніше – буквопідхоп. Якщо приймаєте таке пояснення, то так і назвіть». Ми почали обговорювати й інші варіанти. Зрештою, не знаю, котрий з них пішов у друк. Проте дивним нам обом видалося, що українці, вже переклавши кросворд як хрестослів, досі не придумали для чайнворда своєї назви. Чи забракло народові власного розуму й гідності, щоб удаватися сьогодні до стількох словесних позичок? І тому вже зовсім не дивно, що на лінії між Харковом і Києвом раптом зав’язалася розмова про Миколу Лукаша: а як би переклав він? Як би оцінив мовний вияв духовної сили народу? І пішло-поїхало – про завдання і засади перекладу, про його якість, про те, чи є особистість у Протея…