Стаття №11 з журналу «ДИВОСЛОВО» №09 (738) 2018 р.
Василь ҐРЕНДЖА-ДОНСЬКИЙ
ПОЕЗІЇ
Ще ‘го й на світі не було, Вночі «Христос воскрес» співали |
Золоті ключі Летять лісів повітрулі Понад полонини, Шукають золоті ключі Срібної країни. Яких-то вже років п’ятсот, Надарма шукають, І по горах, і по скалах За ними блукають. Вже і замок проминули Славного Бориса, А від замку недалеко Тече ріка Тиса. Долетіли аж до Тиси, Над Тисою стали, Там русалки веселії Купатись почали. Питаються повітрулі: – Скажіть нам, сестриці, Чи не знаєте за ключі Срібної землиці? А русалки відповіли: – Ключі під водою,Сюди кинув князь країни Власного рукою. Але ключів не здобути, Кинених у воду, Поки з мраку не підіймесь Свідомість народу. 1923 Верховино, мати… Там, де ті високі гори, Глибокі долини, Де зелені бережечки Попід полонини, Там, де вітрик холодненький, Вода студененька, – Там-то наша країночка, Усім нам миленька. Де буйнії в листя свищуть, Де потік гуляє, Там, де одна бистра річка Другу доганяє, Де весною соловейко Не стає співати, – Там-то наша країночка, Наша рідна мати! 1925 Колисала мене мати… Колисала мати сина, колисала, І до нього над колискою співала: Ой, рости, рости, мій синоньку, Мій синоньку, голубоньку, Щоб я мала де на старість Приклонити головоньку. Синок виріс і… покинув рідну хату, Рідну хату, ту маленьку, небагату… Мені тяжко на серденьку, Болить воно мені дуже, Де той гай і та тополя? Соловейку, де ти, друже? 1925 Мені в наруччі умирав Мені в наруччі умирав Юнак, напівдитина, Слова останні він казав: «Моя ти Україно!» Ще він уповні не доріс: Хлоп’я слабе, тоненьке, А вже тримав він міцно кріс За Україну-неньку. Боротись сам бажав, хотів Криваву цю пригоду, І все зробив, як то велів Святий наказ народу. Неначе усміх на лиці, А личко мов дівоче… «За край, за люд, за гори ці Вмираю я охоче…» І видав з себе духа він… Кінець січовикові… І впав на землю карабін У цілі зливи крови… 1939 |