Конспекти уроків для 5-11-х класів, ЗНО

Ігор ПАВЛЮК. Братові

Ідуть через нас роки.
Я подам тобі, брате, хліба й води.
Але не подам руки.
Я подам тобі, брате, хліба й води…
Бо рана, брате, від твого ножа
Між крильми моїми є.
І Бог тобі, брате, – Суддя.
Та жаль…
Бо й Бога хтось продає.
Коли барикади з хрестів стоять,
Ми разом ішли б у бій.
Але ж по-іудськи ти, наче …ять,
Продавсь тому, хто не свій.
Продав ти нас ворогу.
Так було
В історії вже не раз.
Скажи мені, брате, –
Хоч помогло?
Чи хоч заробив на квас?
Якщо дали мало – я поможу.
І ти мені не жалів…
Ми кровно з тобою зайшли за межу
Отут, у гостях,
На Землі.
Ніхто із нас, брате, не є святим
У хвилях буття ріки.
Я подам тобі, брате, хліба й води,
Хоча й не маю руки…
Я подам тобі, брате, хліба й води.
* * *
У райський куточок моєї душі
Учора прийшла весна.
Полощуть печаль мою ранні дощі,
Літаю у віщих снах.
От котик-сирітка прийшов, сидить
І дивиться в очі так,
Мов просить не тільки хліба й води,
А подає мені знак,
Про що не розкажеш словами тут…
Радіє, ридає даль.
Мов кров, підіймається красна ртуть.
Мов серце, болить звізда.
Співають пташки.
Я співаю теж.
Нам добре попри усе.
Весна – це коли все іще святе.
А дід журавлів пасе.
В пекельний куточок моєї душі
Недавно прийшла й війна…
Це ж, мабуть, я, люди, отут нагрішив,
Весь Всесвіт пославши на?..
До Того, хто Всесвіт оцей створив,
Нам давши не мир, а меч…
Незаймане світло,
Як сік з-під кори,
Пече.
Не знаходить меж.
З трьохмірного простору я рвонусь,
Де все проти мене, мов…
Я в сорок дев’яту свою весну
Вростаю, як в сльози кров.
* * *
Ластівки у небі брасом плавають.
Знизу палить скати ідіот…
І ховає ножик за халявою –
Хто не олігарх і не народ.
Порожньо, як на старому цвинтарі,
У душі поета з бодуна.
І шизіють фарисеї й митарі,
Бо у прірві не знаходять дна.
Я на все уже дивлюся зоряно:
Світ оцей – для вирощення душ…
Хоч кругом розорено, незорано,
Я із лона в Лоно перейду.
Вистогну свій білий біль Всевишньому,
Люди ж бо оббрешуть, розіпнуть.
Полюблю.
Буттю зрадію з вишнями,
Впавши у високу глибину,
Де крило коріння ріже букове,
Чорні гнізда пам’яті болять.
Де про несуттєве пишуть буквами,
А про головне, святе, мовчать.
Я вночі до себе прислухаюся,
П’ю гарячий шоколад пітьми.
«Ластівки літають, бо літається…»* –
Ніби раді, що не є людьми…