Конспекти уроків для 5-11-х класів, ЗНО

   Був у батька Хмеля полковник Морозенко. Вельми славний був лицар. І всюди він перший: і під Жовтими Водами, і під Корсу­нем, і Пилявцями, та ще й Кам’янцем-Подільським громив з чернею шляхту голопузу. А ще спільно із загонами Максима Криво­носа здобував Високий Замок у Львові.

   Кажуть, прийшов на Запорізьку Січ Станіславом Морозовицьким, а став Нестером Морозенком. З власної волі зрікся шляхетської віри, бо не міг спокійно дивитися на гірку долю українського люду, що стогнав у панському ярмі та бунтував про­ти сваволі і безправ’я. А ще розповідають: мав Морозенко розум за десятьох та кохався у книгах велемудрих. І полюбив його Хмель, як сина рідного, і нарік його, орла сизокрилого, полков­ником за битви звитяжні. А вже чернь простолюдна йшла гріз­ною силою за своїм полковником. Не лякали її ні вогонь, ні вода, ні гармати військ шляхетських. Де пролетить кіннота Морозен­ка – засіяне поле трупом ворожим.

   Боялася шляхта одного імені Морозенка і за всяку ціну хоті­ла знищити його. Що тільки не робили підлі пани! Підсилали таємних вбивць, робили засади, три рази стріляли по нім куплені золотом найманці.

   —   Козацьке тіло шляхетська куля не бере! – сміявся Морозен­ко.

   Козацько-селянське військо обложило з усіх сторін Збараж, як бджоли вощину. Тісно стало шляхті в замку, що й птиці ніде пролетіти. З Луб’янецького горба оглядав Хмельницький поле бою. Кидав проти ворога все нові сили.

   —   Б’ють козаки панство вельможе, аж пір’я летить… Ох і наваримо на бенкет пива, та шляхті на диво! – вигукував задово­лено гетьман.

   Скликав Хмель своїх полковників на раду і мовив:

   —   Пан вельможний Ярема Вишневецький просить прислати у замок послів на переговори. Мабуть, набридла панству дохла конятина… Чи, може, щось хитре надумав підлий Ярема?

   Задумались одчайдушні козацькі голови. І зашуміли полков­ники.

   —    За що гинули, проливали кров наші смільчаки?

   —    Шкода людської крові! – з болем сказав гетьман.

   —   Краще вже шаблюками та порохом розмовляти з ворогом, ніж слухати його підступні слова і брехливі запевнення, – пере­конував Богун задуманого Хмеля.

   —    Хто ж з вас поїде до Яреми? – спитав Хмель.

   І вийшов перед Хмельницького славний лицар Морозенко. Поклонився шановному товариству й промовив:

   —   Пошліть мене, батьку Хмелю, і ви, чесне товариство, до пана Вишневецького.

   І наступив ранок шостого липня 1649 року. Ще сонце не сходи­ло, а наш Нестор Морозенко обмірковував з батьком Богданом, що зволить він сказати Вишневецькому. А що скаже хитрий єзуїт?

   На сивому коні в товаристві двох козаків їхав Морозенко до Збаразького замку на розмову з Яремою. Побачили пани, хто до них їде. Жахнулись і скипіли ненавистю. Позбігалася вся знать Речі Посполитої, дали знати Яремі.

   Морозенко їхав повільно. Ще трохи – і відчинять перед ним браму до замку з наказу Яреми. Вмить сонце зайшло за хмару, потемніла земля, зірвався з шумом вітер. Посипалися зрадницькі кулі на послів Хмельницького. Одна куля влучила в серце Моро­зенка, друга – в голову, третя – в живіт. І похитнулося козацьке тіло. Та не впав Нестор, а йшов ще кілька кроків. Налякані вельмо­жі щезли з мурів замку. Ще крок-два – і похилився Морозенко на мур фортеці. Помер стоячи лицар славний. Вітер ломив гілля дерев, а з неба ринув як з відра густий дощ. Плакало небо, плакала земля за Морозенком.

   Під зливним дощем схопили козаки тіло полковника і чвалом привезли до козацького табору у Луб’янки.

   Заплакав гірко гетьман Хмельницький над Морозенком. На­казав урочисто поховати його. Тіло славного лицаря на возі козацькому везли по всіх сотнях, полках. Схилялися додолу стяги, лунали вистріли з мушкетів і самопалів. Прощались з полков­ником. Старі козаки, що не раз дивились смерті в вічі, нишком втирали сльози. Тяжко сумували чернь, селяни, йшли за возом з похиленими головами аж до могили Морозенка.

   Тужний спів… Вибухи самопалів. Тіло Морозенка віддано землі. Біля нього поклали шаблю, даровану Хмельницьким. Коли ж висипали високу могилу, то пішов зливний дощ. То плакала вся Україна за славним лицарем волі. І залунала по всій Україні тужлива пісня:

Ой Морозе-Морозенку,

Ти славний козаче!

За тобою, Морозенку,

Вся Вкраїна плаче.

   З діда-прадіда розповідають, що похоронили Морозенка під селом Китівцями, недалеко ставка Звіринець. Ще сьогодні там видніє могила, козацькою звана, де й недавно знайдено шаблю. Може, вона Морозенкова?