Конспекти уроків для 5-11-х класів, ЗНО

Ірина ФАРІОН. Лінгвофілософія Петра Могили

Серед сучасних могилознавчих досліджень найповажніші – філософа Валерії Нічик, істориків Аркадія Жуковського, Юрія Мицика, мовознавця Ігоря Шевченка. На жаль, досі немає окремої студії про мову творів Петра Могили. Натомість дослідники хіба принагідно торкалися мовної проблематики, зокрема історик Дмитро Дорошенко зазначав, що «основою науки в його школах була латинська мова, свої власні твори він друкував або по-польськи, або по-грецьки. Не тільки народня українська мова не знайшла собі ніякого місця в усій культурній продукції, але навіть і мова церковнослов’янська відступала на другий плян супроти латині» [Дорошенко 1932, с. 222–223]. Про мову Петра Могили довідуємося також із ґрунтовної праці французького славіста Антуана Мартеля, який не міг заперечити, що Могила «намагався вживати мову, зрозумілу якнайширшим масам» [цит. за: Жуковський 1997, с. 21]. Микола Костомаров, розмірковуючи про мову, що панувала у Могилянській колегії, відзначив, що, попри очевидну перевагу там латини на шкоду грецькій, «київська колегія, однак, працювала над розвитком руської мови і словесности. Студенти складали проповіді по-руськи; ті, що виходили в священики, були здатними говорити повчання народові…» [Костомаров 2004, с. 42]. Відтак учений визнає, що мова, «якою писали спроби вихованці київської колегії того часу, віддалена від живої народної мови і являє собою суміш слов’янської мови з малоруською і польською, з великою кількістю пишномовних слів…» [Костомаров 2004, с. 44]. Натомість філософ Валерія Нічик вважає, що Петро Могила «інтенсифікував процес» використання староукраїнської (руської) мови у церковній практиці [Нічик 1997, с. 88]. Наша мета – дослідити об’єктивність таких суперечливих тверджень у контексті лінгвофілософії Петра Могили, спираючись на джерельний матеріал та дух і обставини часу.