Стаття №8 з журналу «ДИВОСЛОВО» №10 (727) 2017 р.
ВИТРИВАЛЕ СЛОВО ПОСТРИВАЙ
Василь ЗАДОРОЖНИЙ, кандидат філологічних наук, м. Київ
Іноді, коли вдумуєшся в зміст якогось слова, коли хочеш збагнути його історію, то бачиш, що чи не найкраще само слово передає інформацію про себе – треба тільки вміти цю закодовану самооцінку виявити. Здається, добрим прикладом єдності змісту і форми слова є дієслово постривай(те) – у цій формі наказового способу воно переважно вживається в сучасній українській мові й виражає застереження від небажаних, нерозсудливих учинків, дій або прохання перестати робити чи говорити що-небудь. Значення похваляння, погрози, наприклад, «Постривай же, ось я тобі!..» (Т. Шевченко) [див.: СУМ VII, с. 380], безперечно, уже похідне від першого. Та відповідна форма цього слова, якою в дієслова є інфінітив, у сучасній українській мові має значення «почекати» – постривати.