Конспекти уроків для 5-11-х класів, ЗНО

Ігор ЛІМБОРСЬКИЙ. Рококо в українській літературі

    В історії європейських літератур доби Просвітництва поряд з іншими літературними на­прямами і стилями важливе місце посіло рококо. Без його уїдливої і водночас витонченої сатири, настанови на розважальність, гедонізм та східну «екзотику» не можна й уявити творчості Ш.Монтеск’є («Перські лис­ти»), Вольтера («Орлеанська діва»), Д.Дидро («Не­скромні скарби»). Протиставляючи класицистичному дидактизмові світ чуттєвих розваг і насолод, рококо виступило проти принципу класицистичного, в своїй ос­нові раціонального, відтворення дійсності в художньо­му образі, в якому «наслідування природі» спотворюва­лося відірваним від живої конкретики життя мораліза­торством. При цьому гедонізм рококо виявив близь­кість до просвітницької картини світу, згідно з якою людина за своєю природою прагне насолод та радощів життя. Щоправда, його художніми принципами актив­но користувалися ті письменники, котрі виходили да­леко за межі просвітницької літератури: рококо вияви­лося, наприклад, у такому преромантичному явищі, як готичний роман (В.Бекфорд «Ватек»), Водночас крайнощі рокайльної картини світу, зокрема ідеї про пошук чуттєвого «задоволення», уособлює творчість маркіза де Сада («Жюльєтта», 1797).

ЧИТАТИ ДАЛІ

Попередня стаття    До змісту