Стаття №17 з журналу «ДИВОСЛОВО» №03 (720) 2017 р.
Переддень
Сумні хрести лютневих роздоріж,
дерев коструб’я, вписані у простір,
і жалості жовтаво-білі брості –
все змиє за добу дзвінкий капіж.
Єдина ніч – і березень-пустун
помчить в луги нахабами-струмками,
і віща птаха – Птиця Гамаюн –
махне крилом провісно над ставками.
Єдина ніч – і запалає день
звитяжно – міріадами-вогнями,
і небо переповниться піснями,
і світу стане світло від пісень.
Сумні хрести, дерева-вітражі,
печаль зими, приреченої вмерти, –
все змиють ті зухвалі капежі,
немов розчинник з полотна портрети.
А на полотнах проросте пейзаж
подекуди зеленого відтінку,
і ген за небокраєм крізь міраж
побачимо в зелених шатах жінку!
…Набухлий сніг, дерева-типажі,
цю зиму, що в журбі чекає страти, –
все змиють ті нестримні капежі…
А як же їй не хочеться вмирати!
Володимир ШОВКОШИТНИЙ